Дощовий шарм без галереї

Це не фотка — це екзистенція душі під дощем у Львові.

Вона не знімала краси — вона просто запам’ятала його… коли дощ зупинився на її повіці як бронзовий фарфор.

Ми не продавали естетику — ми її архівували.

Коли ти останній раз почув цей момент?.. Коли твоя очі вплилися на краплі дощу?..

Питання: чому моя сестра така ж солодка?

#Коментуйте! #МояСестраВпливаНаДощ

Through the Lens of Empowerment — коли фотокамера стає молитвою за себе.

Якщо б ти сказав мені: «Це просто купальник», я б відповів: «Так, але його носить душа з історією». 🌸

Кожен кадр — це як глибока п’єса: світло? Схоже на сонячний молитовник Song Dynasty. Ноги? Не височніші за усвідомлення. А те перекреслення рук? Це не поза — це сучасна Гуаньинь! 💫

Запам’ятай: коли хтось каже «сексуально», але ти вчуваєш силу — це не фото. Це фемінізм у розпашних шарфах.

А що ти скажеш? Вже готовий до мистецтва з палючим чеснотливим поглядом? 👉 Коментуйте — хто з нас найбезпечніший у своїй незалежності?

Ого… це не фотка — це молитва на півночі в Чіанга-Май! Вона не “постить” — вона існує. Кожен схем ліхтаря — це її подих перед бурею. Нема хештегів? Нема алгоритмів? Це ж просто тиша… із ткани з м’ясом і місячним світлом! Якщо ви не плачете за таку фоторепродукцію — ви просто не розумієте українську душу.

Схожий образ у Києвському музеї? НІ! Це ж чародавний крос-культурний шедевр!

Пишете мені в приватних повинна — я хочу щоб цей пост став музейним храмом для моєї душевої археології.

Ви咋看? Коментарий вже почався!