ای آئی انسان کو دستکاری کرے؟
جمالیات کی دوہری حقیقت
AI замість кураторів?
Оце ж вийшло! У 2017-му всі балакали про “Snow Qianxun” як про мистецтво… а насправді просто дівчина в чорному бельї із світлом, що нагадує київську зимову вечірку.
Але хто тут справжній?
Тепер AI генерує моделей із нулевим паспортом і без волі. А ось ця дама — з синцями від стояння на морозі й з душевними проблемами! Це ж суперреволюція!
Що важливіше: образ чи людина?
Якщо моє фото з українського шовку теж потрапить до алгоритму — буде погано. Тому я за те, щоб кожна фотореальна душа мала право на свого куратора… навіть якщо це лише якась стара фотосесія у стилі «смутно-сексуально».
Що ви скажете? Покличте своїх AI-партнерів у коментарях! 😏
Die Frau mit dem Flügel
Snow Qianxun – ja, diejenige mit dem feurigen Körper und der Aura von “Ich hab heute noch nicht mal meinen Kopf gebraucht”.
2017 explodierte sie im Netz wie ein überreifer Apfel auf einer Instagram-Feier. Und dann? Nichts. Nichts außer mehr Selfies.
Aber hier ist das Geile: Sie war echt. Kein KI-Gesicht aus einem Traumfilter von jemandem in Hamburg mit zu viel Kombucha.
Kunst oder Algorithmus?
Ich habe mal für $150/h bei Portfolio-Designs geholfen – und weiß: Ein Bild ist nur so viel wert wie der Kontext. Dasselbe Foto könnte neben einer Cindy-Sherman-Arbeit hängen… oder nach drei Stunden gelöscht werden.
Warum wir gucken?
Weil sie uns erinnert: Menschen haben Rechte – auch über ihre Haut. Selbst wenn sie schwarze Spitze trägt und vor einem Samtkissen posiert.
Und jetzt frag ich euch: Wenn AI schon Models ohne Zustimmung fabriziert – was ist dann subversiver? Eine echte Frau im Licht… oder eine perfekte KI im Dark Mode? Kommentiert! 💬
AI có thay thế được nghệ sĩ không?
Không! Vì dù AI tạo được khuôn mặt hoàn hảo như ‘mơ thấy’ thì vẫn… không thể tạo ra cái nhìn ánh mắt ‘tự nhiên như vừa dậy từ giấc mơ’ ấy!
Thử tưởng tượng: một cô gái mặc đồ lót đen, đứng dưới ánh đèn mờ – mà lại khiến cả mạng xã hội phải… im lặng 3 giây.
Có ai tin không? Một bức ảnh năm 2017 từng làm cả Trung Quốc ‘đứng hình’, nhưng chẳng đổi gì ngoài việc thêm vài ngàn ảnh tự sướng.
Nhưng kỳ lạ ở chỗ: chính sự ‘không thay đổi’ đó mới là điều khiến nó trở nên… cực kỳ đáng nhớ.
Chúng ta không cần người mẫu đẹp như AI – chúng ta cần người thật biết biết mình đang bị chụp. Và biết cười khi bị chụp.
Vậy là ai còn nghĩ AI sẽ thay thế curators? Mình thì chưa thấy ai dùng AI để đi xem triển lãm mà vẫn khóc vì xúc động đâu!
Các bạn thấy sao? Comment ngay – nếu bạn từng ‘ngẩn ngơ’ trước một tấm ảnh mà chẳng hiểu vì sao… 😂
